Скажiть будь ласка, якi iнтернет-книгарнi, окрiм «Є» базуються у Києвi?
З якими варто мати справи?

Дякую

Читаю чудову книжку - "The Last King Of Scotland" by Giles Foden . Про угандiйського диктатора Ідi Амiна. А радше про шотландського хлопця, який випадково став його особистим лiкарем.

Дуже цiкаво.

До речi, у порiвняннi з Ідi Амiном Путiн, Лукашенко та Янукович виглядають дуже демократичними i цивiлiзованими лiдерами :)

При всiй повазi до Альбiни (tryagaine), на початку цей проект здався менi дивним. Це все одно, що збiрка "Вiршi стортсменiв", "Вiршi фiлателiстiв" або "Вiршi викладачiв Донецького полiтехнiчного iнституту".

У всiх цих випадках, мене цiкавила б лише художня якiсть текстiв, нiчого бiльшого. Яка рiзниця, ким працюють автори, яке в них хоббi, скiльки дiтей, яка сексуальна орiєнтацiя?

Можна ще видати збiрку творчостi багатодiтних батькiв, щоб пригорнути увагу суспiльства до їхнiх проблем.

От якби вийшли "120 сторiнок гiрського туризму", я б зацiкавився, бо й сам колись був туристом. А збiрки футболiстiв, геїв i продавцiв морозива купував би лише тодi, коли тексти справдi цiкавi. Тим бiльше, що останнiм часом не люблю вiршiв.

Ну вийшла книжка i вийшла. Здавалося б, кому яке дiло? Виявляється, нi! Книжка вийшла українською та презентована у Львовi. Вийшла б росiйською у Донецьку - нiхто б не помiтив. А тут - встид. Бо українською можна видавати лише бiографiю Тараса Чупринки, патрiотичнi пiснi, а у вiльний час - Кобзар.
А тут - така зрада нацiональної iдеї!

Все це викликало бажання таки придбати оту книжку - з солідарності з тими, у кого кидають майонезом рiзнi... патрiоти.
Шкода, що через океан це важко зробити.

http://www.knyha.com/ukr/catalog/10202/

Старий приятель передав з Одеси "Срiбне молоко" Валерiя Шевчука.
Коли я побачив, що книга iсторична, першою думкою було: "Ой, блiн! Зараз буде про славетних козаченькiв/гайдамакiв/опришкiв, що героїчно борються iз панами/ляхами/турками/москалями"

Як iнколи приємно помилятися!

Цiлком людська iсторiя. Про еротичнi мандри молодої людини Україною XVII столiття. Полiтики - нуль (та й добре!). Розповiдей про соцiальну несправедливiсть, нацiональний гнiт та iншого мазохiзму - нуль.

Але нема й тупого донжуанства. Натомiсть, є елементи мiстики. Але не занадто.

На загал - звичайна людяна людина у не зовсiм звичайних обставинах.
І - декорацiя сiмнадцятого столiття.

Переказувати немає сенсу - це треба читати.

А ще там вiдчувається легка ностальгiя за Україною тих часiв.

Критика: третя частина трохи затягнута. Так само, як i деякi монологи/описи. Але тiльки трохи.

P.S. Особливо книжка зацiкавить юристiв: там що не сторiнка - якийсь суд, чи розслiдування, чи допит свiдкiв (переважно, з любасних справ :) Здається, iз судочиннiстю у тi часи було значно краще, анiж у сучаснiй Українi.

Прочитав цю книжку - "The World Without Us" / Alan Weisman, http://www.worldwithoutus.com.
Про те, що було б, якби люди раптом зникли.

Власне, йдеться про речi, якi ми всi знаємо. Якщо асфальтовану дорiжку залишити без нагляду, вона заросте травою. Якщо будинок не ремонтувати рокiв 20, то вiн почне ламатися. Якщо мiсто закинути, воно зарастає деревами i з часом перетворюється на лiс.

Ідея, що якби люди десь зникли, за кiлька сот рокiв цiла Європа перетворилася б на Бiловезьку Пущу. Тобто, на непролазний лiс, яким вона й була колись. Рiзнi вовки ведмедi, зубри тощо розплодилися б до того ж рiвня, як колись. Пшениця здичайнiла б, а потiм взагалi б зникла (бо для Європи вона не пристосована, а походять з Близького Сходу). Корови б здичайнiли, але їх би все одно поїли вовки. Навiть у здичайнiлому станi наша худоба не витримала б кiлькасот рокiв конкуренцiї. Окрiм тих ареалiв, звiдки вона походить.

Зрозумiло, що мiста б розвалилися. Панамський канал знов би засипало. Сахара потрохи б перестала бути пустелею (колись же ж там були i рiчки i озера). На Далекому Сходi вiдновилися б популяцiї усурiйського тигра i амурської пантери (якщо їх остаточно не знищать до цього часу).

Слони б знов заселили цiлу Африку, а леви пiдiшли б до Пiвденної Європи.

Трохи проблематичнiше з Америкою. Автор спирається на теорiю, згiдно з якою саме люди винищили там слонiв, коней i гiгантських лiнивцiв (по 2 метри зросту i по 250 кг ваги). А ще у Америцi були ведмедi удвiчи бiльшi, нiж тепер, i гiгантськi вовки, i гепарди. Але прийшли предки iндiанцiв - i вся ця фауна десь зникла. Останнi гiгантськi лiнивцi зникли на Кубi, причому як раз тодi, коли там з'явилися першi люди.

До того, люди завезли до Америки котiв, а коти - страшнi хижаки. Якщо їх не годувати - вони поїдять кучу птахiв.

Так що з Америкою не зрозумiло: чи повернуться туди слони i чи врятуються птахи вiд здичайнiлих птахiв? Але у рештi все повернеться до колишнього стану.

Автор не полiнувався вiдвiдати кiлька закинутих людьми територiй (переважно, у демiлiтарiзованих нейтральних зонах). Усюди природа бере своє.

Взагалi, книжка цiкава :)

http://chtyvo.org.ua/authors/Chapai_Artem/Avantura/

Але йшов до того пару мiсяцiв :) Читати з екрану немає часу, а замовляти паперову версiю вагався через рецензiю Софiйки Андрухович: "Цю книжку написано справжнім героєм-коханцем."

Нi, я нiчого, менi "Сьомга" сподобалась. Навiть дуже. Але як пригадав "сьомгових" героїв-коханцiв (одного - "схожого на Бреда Пiта", а iншого - що про любив книжку про пiратiв), так читати вiдразу розхотiлося. Бо в мене була уява про уяву Софiї про "героїв-коханцiв"))

На щастя, помилявся.

І коли, завдяки buena_esperanza паперова книжка таки до мене доїхала, прочитав iз задоволенням. Нiякий автор не герой-коханець, а нормальна людина) І пише цiкаво про цiкаве. Хоча й є кiлька еротичних сцен, але сама повiсть iстотно вiдрiзняється вiд творчостi sasha_shlo :))

Взагалi, пiсля такої повiстi починаєш пишатися,що ти українець (в останнiй раз пишання нападало пiсля знайомства з Валер'яном Пiдмогильним, Валерiєм Шевчуком i Володимиром Дiбровою:-)).

А ще приємно читати україномовного галичанина, першою фразою якого на Американському континентi була не "Де тут наша українська громада?", а якась iнша ;-)))

А нашi враження вiд Куби дуже схожi, хоча менi, на жаль, не вдалося настiльки заглибитися у країну.

Взагалi, пiарити не вмiю, але... читати варто))

Тiльки що дочитав книгу єгипетського письменника Алаа аль-Асвані «Чикаго»
Книга класна, дуже жива. Дiя вiдбувається у Іллiнойському унiверситетi, на медичному факультетi. Герої - єгипетськi студенти та їхнi американськi знайомi.

Книга досить важка сама по собi, але її художня якiсть поза сумнiвом.

Взагалi, якщо вiрити письменнику, сучасний Єгипет, це якись запущений варiант України кучмiвських часiв (тiльки ситуацiя разiв в десять гiрша).

Але мова не про те :)

Написав статтю у Вiкiпедiї про iнший роман цього письменника - Будинок Якубяна: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%AF%D0%BA%D1%83%D0%B1%D1%8F%D0%BD%D0%B0

Прохання до hector_von_kyiv перевiрити її на предмет помилок :)
Так само, як i мою статтю про самого автора:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B0%D0%B0_%D0%B0%D0%BB%D1%8C-%D0%90%D1%81%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96

Клуб любителiв франкомовної лiтератури. Імхо, не зле:
http://www.ratsdebiblio.net/

.. з сучасної української літератури?

Є ось такі вимоги:
1) цікаве
2) розумне
3) без примітивізму
4) щось хоч трохи естетичніше і інтелектуальніше від "Дефіліади в Москві"

Що мене б цікавило:
а) Іронічно-побутова проза ("Троє у човні" Джерома, "Тітка Хулія і писака" Варгаса Льоси)
або ж
б) Інтелектуально-естетичне (як "Захоплений дім" Кортасара чи там японські письменники)

або ж
в) Пригодницьке або ж інтелектуально-пригодницьке, або ж політично-інтригове ("Виграші" Кортасара, "Ті, хто їдять зорі" Ромена Гарі; "Ім'я для троянди" Умберто Еко, "Війна кінця світу" Варгаса Льоси; можна щось простіше)

або ж
г) Красиво-романтичне з елементами реалізму ("Повітряні змії" Ромена Гарі...)

або ж
д) тощо, тощо, але щоб хоч трохи відповідали вимогам 1-4 :)

Людоньки добрі, будьласка, порадьте що-небудь! :)))

Продовження. Початок - тут: http://www.livejournal.com/users/vent_de_la_mer/85611.html

Щодо 2:
Автор переказує історію досить цікаво і відносно якісно. Але його інтерпретація подій є доволі суб’єктивною, є багато спірних моментів. Але це – нормально (не забуваємо про попередній пункт)

Щодо 3:
Взагалі, можна сказати, що еволюція цивілізацій, суспільств, підприємств, тощо проходить доволі циклічно. Є певні етапи, що повторюються більш меньш регулярно. Цивілізація (підприємство, гурт) народжується, розвивається, занепадає. Потім - або зовсім зникає, або цільком перероджується. Це відомо досить давно. Відомо також, що більш-меньш цивілізоване життя чередується із періодами варварства та занепаду. На думку багатьох, сучасна західна цивілізація (не виключаючи й Росію) наближається до глибокої кризи, а може й до зникнення. І тут автор не каже нічого нового.
Нащастя, він і не намагається конкретизувати свої прогнози. Я кажу "нащастя", бо будь-який ретельний прогноз має дуже малі шанси виправдатися. Є чимала цілком несподіваних чинників, які важко чи навіть неможливо передбачити та врахувати. Автор цілком справедливо каже, що більшість з сучасних "страшилок" - перенаселення, екологія, китайська експансія скоріш за все так і залишаться страшилками. Сам він не береться конкретизувати. Але власне від конкретизації все й залежить. Якщо у середині липня впіймати якогось школяра і суворо сказати: "Щоб ти там не робив, але за півтора місяці канікули закінчаться", це буде правдою. Але для школяра зовсім не байдуже, як саме він проведе решту літа - сидітиме дома, ловитиме рибу, розмальовуватиме стіни сусіднього будинку, чи ще щось... Ось так і нам з вами цілком НЕ байдуже, хто коли і як "захопить" Москву чи Нью Йорк, по яких країнах пройдуться чергові "варвари", як конкретно розпочнуться і пройдуть "Темні віки". А саме такі "дрібниці" передбачити неможливо.
Тим більше, що ніхто нічого не знає напевно. Чергове "середньовіччя" може відбутися у зовсім іншій, несподіваній формі.

© Vent :))

Ще кілька слів щодо книги Іллі Строгова "Пепел империй"

Книга має три частини і, відповідно, три аспекти:
1. Автор пише про історію взагалі. Він наголошує на її суб’єктивність і на відсутність чітких законів (на відміну від фізики чи астрономії).
2. Автор більш-меньш докладно переказує історію деяких регіонів планети у деякі історичні періоди. Закрема, розповідає про середньовічну Європу, арабські країни, Китай; торкається також історії інших країн, не виключаючи й доколумбові цивілізації Америки
3. Автор робить певні висновки з (2) і надає певні прогнози щодо майбутнього.

Мої коментарі:
Щодо 1:
Науки діляться на природничі та гуманітарні. Перші займаються більш-меньш простими питаннями, як то: будова атома, властивості химічних речовин, функції тої чи іншої частини генетичного коду, кількість кісток у черепі людини, тощо. Гуманітарні науки займаються, такби мовити, результатами психологічних процесів, що відбуваються у людській (під)свідомості. Тобто – література, філософія, соціологія, історія... Чим більше наука безпосередньо торкається поведінки та мотивацій конкретної людини, тим важче їй сказати щось конкретне. Тобто сказати як раз можна що завгодно, але будь-яка теорія буде доволі суб’єктивною. Щодо психології людини, то вона взагалі перестала бути наукою, оскільки немає єдиної парадігми: є безліч психологічних шкіл, які часто повністю протеречать одна одній. На все це є дві причини: 1) душа людини є найбільшою й найнерозгаданішою таємницею (принаймні, для нас, людей) 2) як стверджує таж сама соціальна психологія, людині дуже важко оцінювати себе (і свої дії) об’єктивно: або занадто вихваляємо себе, або занадто лаємо. Ось на 2му пункті і варто зупинитися. Історія – наука про людські вчинки і їхні наслідки. Самі вчинки були скоєні фіг знає коли, а наслідки ми бачимо щоденно (хоч і не завжди розуміємо, “звідки що взялося”). До тогож, історія (у значній мірі) складається з явних чи прихованих конфліктів між особистостями чи групами людей. Переказати все це абсолютно об’єктивно неможливо (або ж дуже важко). Свідомо чи підсвідомо, історик утотожнює себе з тою чи іншою групою, народом, країною чи особистістю. А оскільки самих себе ми або недооцінюємо, або переоцінюємо, то про точну науку тут не йдеться. Можна виміряти вік археологічних знахідок. Можна дізнатися, якою мовою розмовляли у такому-то місті 2 тисячі років тому. Але як все це інтерпретувати?
Тому в історії й немає чітких і безперечних законів. Але деякі процеси всеж-таки можна пояснити за допомогою, скажімо, економіки, соціальної психології, психоаналізу (як дитячі травми Наполеона чи Атіли вплинули на їхню кар’єру), лінгвістики (все, що трапляється з народом, так чи інакше відбивається у його мові), та інших фізих/математик/метеорологій. Різниця між фразами «Крестовые походы велись классом феодалов вместе с зарождающейся буржуазией, заинтересованной в получении новых рынков сбыта» та «Верхом на парнокопытных скакунах рыцари отправились в зону субтропических ливневых дождей, где многие из них получили колотые раны туловища и головы» є очевидною: Перша дає хоч якись зв’язок між причиною і слідством, а дуга просто “констатує факти”. От якби ми сказали, що “Лицарі хотіли побачити далекі країни, тому й поїхали у Хрестовий похід”, то це була б гіпотеза. Таких гіпотез варто набрати якнайбільше. Кожна з них відповідатиме дійсності. Питання лише, у якій мірі. Для цього існують цілі методики кореляції між різними перемінними. Але це вже інша історія.

Далі буде.