Читаю книгу Мiрiам Анiсiмов "Romain Gary, le caméléon" .
Чим бiльше читаю, тим бiльше розчаровуюся. Виходить, десьполовину того, що
Ромен Гарi писав у своїх автобiограбiях - або вигадка, або _значне_ перебiльшення.
Вiн вигадував альтернативну реальнiсть, щоб сховатися вiд справжньої.
Це була глибоко травмована людина. Батьки розвелися (тато пiшов до iншої жiнки). Вiн усе життя був ображений на тата. Матiр - вже не молода - залишлася з сином у злиднях, мала побератися по багатих родичах. Потiм взагалi захворiла на дiабет, була самотня, у головi - куча тарганiв, i нiкого в неї не було окрiм Романа, а в нього -окрiм неї. Крiм того, його травмувало єврейське походження - у тi часи у Польщi та у Францiї було багато антисемiтизму. Вже пiзнiше, пiд час вiйни, бiльшiсть його родичiв було знищено нацистами (у тому числi - тато, тiтки, дядьки, двоюрiднi).
Тож вiн вигадував - i сам вiрив - що мама була колись акторкою i грала у Петербурзi (виявляється,це повна туфта - акторкоювона нiколи не була).
Потiм, що вiн - "незаконний" син вiдомого на той час росiйського кiноактора (виявляється, що це неможливо фiзично - у роки перед народженням Ромена той актор навiть не наближався до мiст, де жила його мама, i та навiть теоретично не могла зним пересiктися).
Або ж, що його справжнiй тато не єврей, а караїм.
Те саме iз його пригодами. У Англiї (де вiн справдi служив вiйськовим пiлотом у армiї де Голя, i справдi воював) вiн, нiбито, бився на пiстолетах з польським солдатом через якусь жiнку. Нiхто окрiм нього про це, чомусь, не пригадує.
У Нiцi, де вони з мамою справдi жили, вiн, нiбито, грав у тенiс. Насправдi у тенiс грав його друг, а Ромен сидiв на лавочцi i дивився.
Там же ж до його мами, нiбито залицявся дуже багатий чоловiк, щов мав i яхти, i вiли у Флоридi, тощо тощо... І мама, нiбито, гордо вiдмовилася. Цей образ Гарi справдi змалюав з реальної людини, але нiяких авансiв (чи, тим бiльше, пропозицiй) його мамi той не робив.
У Африцi бойовий лiтак, нiбито, зачепив слона - слон загинув а лiтак розбився. Жоден з товаришiв Гарi про це не пригадує. Лiтаки справдi iнколи пролiтали понад стадами слонiв, але жодного разу нiхто нiкого не зачипляв.
Один з його приятелiв сказав: "Вiн писав не про те, що було, а про те, що _моглоб_ бути".
Коротко кажучи, якби в мене була така фантазiя - я давно б вже став суперменом - принаймнi, на паперi))