Вітер з моря (vent_de_la_mer) wrote,
Вітер з моря
vent_de_la_mer

Нещодавно в пана anysyst відбулася дискусія щодо можливості виникнення у Білорусі таємних збройних угруповань й перспектив таких організацій. У цьому зв'язку я пригадав свій перший (й, нащастя, останній) "теракт" :))

Увага: читати лише тим, кому хоч раз у житті було 14 років :)

Мій перший теракт

У 14 років життя виглядало вельми просто. Головним ворогом була Радянська влада. Радянський Союз окупував Україну та інші країни. Радянська ситема нищила все навколо. Нас примушували ставати її частиною. Забивали голову Леніним, примушували вступати у піонери та комсомол.

Світ був дуальний, чорно-білий. Верніш - червоно/жовто-синій. Всі, хто боровся проти ворога були союзниками. Всі, хто його підтримував - колабораціоністами. Колабораціоністи не заслуговували ані на симпатію, ані на співчуття. До них я тоді записував всіх - від ненависного маршала Язова - до свівробітника військомату, від Івашка (тодішнього генерального секретаря КПУ) до шкільного вчителя, що хвалив Леніна чи лаяв прибалтійських "сепаратистів".

Більш за все я ненавидив радянську армію. Частково через те, що знав, що за кілька років можу й сам там опинитися. Не хотілося служити ворогові.

Боротися можна було будь-якими методами. Але найефективнішою здавалася саме збройна боротьба. Найсокровеннішою моєю мрією було підірвати військову базу. Власне не людей, а зброю. Знищити бодай один радянський танк, чи хоча б БТР.

Якби у ті часи я потрапив "у добрі руки", то був би нічим не кращий від палестинських підлітків, що заради "великої справи" гублять себе та інших, переважно ні в чому не винних людей.

Нащастя, жодна людина у моєму оточені не поділяла моїх поглядів. А робити щось самому я не наважився. Дякувати Богові!

Мудрий викладач фізики, в якого я брав уроки, пояснив, що "бомбами нічого не вирішити" і радив перечитати "Важко бути богом". Але я йому не вірив - мені було 14 років.

На стіні кабінету НВП висіла Присяга воїна радянської армії. Білі пластикові букви були приклеєні до грубої тканини. Частина літер була відірвана попередніми поколіннями учнів. Ми відривали решту. Всі робили це з хуліганських почуттів, я - з ідеалогічних. Звісно, що попався саме я. Такою вже є доля справжнього борця ;)

Воєнрук повів мене до директора. Директора не було. Ми зупинилися десь на сходах.
- Що ж ти наробив, - з біллю у голосі сказав воєнрук, - А якщо буде перевірка?! Спитають, а чого це стенд обірваний?! В мене ж будуть проблеми через тебе...

Тілки тут я нарешті зрозумів ситуацію.
Я намагався завдати шкоди "радянській системі". Насправді ж я "помстився" одній єдиній людині - нашому шкільному воєнруку. Я не вразив його "прокомуністичних" почуттів, ні. Його це не дуже й цікавило. Натомість ми з товаришами підставили його під удар гепотетичної "комісії", яка (можливе) прийде з "перевіркою". Й комісія вимогатиме, щоб "всі стенди були у доброму стані". Й наш воєнрук поновлюватиме текст присяги, щоб уникнути догани (а зовсім не через промосковські переконання).

А над комісією є інакша комісія. Й над тою - ще вища. Й всі вони перевіряють "стенди". Й якби я навіть всі стенди понищив, це нічого б не дало. Десятки "воєнруків" доклеювали б назад відірвані літери.

На цьому й тримається система.

Радянська влада не трималася ані на танках, ані на ракетах. Трималася вона виключно на тому, що мільйони "звичайних громадян" вважали її нормальною, припустимою й єдиною можливою.

Якщо комусь вдалося б підірвати всю бойову техніку й пошкодити всі автомати та кулемени, система залишилася б на місці. Тільки міліціонери ходили б з кнутами замість гумкових кийків. А щовесни й щоосіні тисячи призовників покірно йшли б до воєнкоматів. На руїнах військових баз їх озброювали б списами й вчили стріляти з луку. Потім відправляли б до "гарячих точок"...

Й тоді до мене дійшло, що тероризм таки справді нічого не змінить. Треба шукати інші шляхи...

Воєнрук хотів, щоб я я поновив стенд з присягою. Ціле літо я тягнув волинку. У серпні відбувся Путч. Потім Союзу не стало, й питання доклеювання відірваних літер відпало...
Tags: спогади
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 37 comments